доброволець
ДОБРОВОЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Сенч., Опов., 1959, 38); // Той, хто з своєї волі береться за виконання яких-небудь обов'язків, якоїсь роботи. Блискавкою мигнула в пам'яті недавня пропозиція районної організації КСМ про набір добровольців для роботи у великому місті (Ле, Право.., 1957, 24).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | доброволець | добровольці |
Родовий | добровольця | добровольців |
Давальний | добровольцеві, добровольцю | добровольцям |
Знахідний | добровольця | добровольців |
Орудний | добровольцем | добровольцями |
Місцевий | на/у добровольці, добровольцеві | на/у добровольцях |
Кличний | добровольцю | добровольці |