елегія
ЕЛЕГІЯ, ї, ж. 1. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч., II, 1953, 229); Трансформуються і набувають нових рис такі жанри, як пісня, ліричний роздум - медитація, елегія, ода (Іст. укр. літ., II, 1956, 190); // В античній поезії - вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми.
2. Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру.
3. перен. Смуток, меланхолія. Мелодія задзвеніла елегією, смутком, але не важким, не тим, що вбиває душу, гнітить серце й накидає чорне покривало на очі (Н.-Лев., III, 1956, 310).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | елегія | елегії |
Родовий | елегії | елегій |
Давальний | елегії | елегіям |
Знахідний | елегію | елегії |
Орудний | елегією | елегіями |
Місцевий | на/у елегії | на/у елегіях |
Кличний | елегіє | елегії |