нарікати
НАРІКАТИ, аю, аєш, недок., НАРЕКТИ, ечу, ечеш, док. 1. тільки недок., неперех., на кого - що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися. Христя почала плакати і нарікати на свою долю (Мирний, III, 1954, 240); Жінка не поділяла чоловікових поглядів і нарікала, сварилась (Коцюб., II, 1955, 135); Невістка нарікала на дорожнечу, що зростає з дня на день (Мак., Вибр., 1956„"381); Цього разу Антонович не міг навіть нарікати, що його, мовляв, грабують, що в нього забирають кращих людей (Гончар, III, 1959, 307).
2. тільки недок., неперех., рідко. Те саме, що докоряти. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, - а зараз стане [син] хлібом-сіллю нарікати (Сл. Гр.).
3. перех., заст. Називати (у 1, 2 знач.). [Мелхола:] Твій батько звався Хусою і сина на честь йому я нарекла так само! (Л. Укр., III, 1952, 153); - Село своє нарекли [турбаївці] Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (Гончар, Таврія, 1952,199); А ме [ні] ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають (Шевч., І, 1963, 235); - Я сердивсь, нарікав себе мазуном, лемішкою (Коцюб., І, 1955, 259); Вони [типографи] вже в Запоріжжі, В Каховці вже були, Розвідниками щастя їх люди нарекли (Нагн,, Вибр., 1957, 127).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | нарікаю | нарікаємо |
2 особа | нарікаєш | нарікаєте |
3 особа | нарікає | нарікають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | нарікатиму | нарікатимемо |
2 особа | нарікатимеш | нарікатимете |
3 особа | нарікатиме | нарікатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | нарікав | нарікали |
Жіночий рід | нарікала | |
Середній рід | нарікало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | нарікаймо | |
2 особа | нарікай | нарікайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | нарікаючи | |
Минулий час | нарікавши |