скараний
СКАРАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скарати. Одні [опришки] смажили на патиках овече м'ясо, інші варили в казанках кулешу,.. згадували убитих і скараних друзів (Гжицький, Опришки, 1962, 183); // скарано, безос. присудк. сл. За що її скарано, за що її страчено, його Оленку? (Гончар, Тронка, 1963, 308).
Скараний на смерть (на горло, на голову, смертю), заст.- страчений. [Парвус:] Зроду не повірю, щоб той, хто вояків на нас привів, міг бути справді скараний на горло (Л. Укр., II, 1951, 426); [Xмельницький:] Сотник Горобець теж зрадник і буде скараний на горло за моїм наказом (Корн., І, 1955, 235).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | скараний | скарана | скаране | скарані |
Родовий | скараного | скараної | скараного | скараних |
Давальний | скараному | скараній | скараному | скараним |
Знахідний | скараний, скараного | скарану | скаране | скарані, скараних |
Орудний | скараним | скараною | скараним | скараними |
Місцевий | на/у скараному, скаранім | на/у скараній | на/у скараному, скаранім | на/у скараних |