акцент
АКЦЕНТ, у, ч. 1. Своєрідний характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалектові), особі. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (Коцюб., І, 1955, 253); Вона й говорила з ним потім по-руськи, але з якимось неруським акцентом (Фр., III, 1950, 94); Жінка прислухалася до його слів, але він говорив чистою українською мовою, без чужого акценту (Кучер, Чорноморці, 1956, 163).
2. лінгв. Наголос у слові; // Знак ( ), яким цей наголос позначається на письмі; // муз. Ритмічний наголос.
3. перен. Особлива увага до чого-небудь; підкреслення. Вистава ["Ревізор"] йшла.. з акцентом на гостру, соковиту акторську подачу образів (Минуле укр. театру, 1953, 160).
Робити акцент на чому - підкреслювати яку-небудь думку, звертати особливу увагу на що-небудь; акцентувати.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | акцент | акценти |
Родовий | акценту | акцентів |
Давальний | акцентові, акценту | акцентам |
Знахідний | акцент | акценти |
Орудний | акцентом | акцентами |
Місцевий | на/у акценті | на/у акцентах |
Кличний | акценте | акценти |