благочестя
БЛАГОЧЕСТЯ, я, с., книжн., заст. 1. Додержання приписів релігії; побожність, набожність. - Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, - почав отець Ісакій (Н.-Лев., III, 1956, 376); Зовні єпископ - втілення благочестя. Він ні кроку не зробить, щоб не процитувати щось з євангельського тексту (Укр. літ., 9, 1957, 269).
2. Православна віра, православ'я. От у Тройці благочестя, а у нас унія (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | благочестя | |
Родовий | благочестя | |
Давальний | благочестю | |
Знахідний | благочестя | |
Орудний | благочестям | |
Місцевий | на/у благочесті | |
Кличний | благочестя |