глухонімий
ГЛУХОНІМИЙ, а, е. Позбавлений слуху і здатності говорити. [Аврелія:] Що ж, тату, придивись, як я живу: самотня цілий день, і навіть слуги як не глухонімі, то чужомовні (Л. Укр., III, 1952, 277); Дружина назвала його глухонімим пеньком і грюкнула дверима (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 180); // у знач. ім. глухонімий, мого, ч.; глухоніма, мої. ж . Після того, як глухонімі починають чути генеровані звуки, вони вчаться розмовляти (Веч. Київ, 16.XII 1967, 4); * У порівн. [Річард:] Люди йдуть, минають мовчки, мов глухонімії (Л. Укр., III, 1952, 89).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | глухонімий | глухоніма | глухоніме | глухонімі |
Родовий | глухонімого | глухонімої | глухонімого | глухонімих |
Давальний | глухонімому | глухонімій | глухонімому | глухонімим |
Знахідний | глухонімий, глухонімого | глухоніму | глухоніме | глухонімі, глухонімих |
Орудний | глухонімим | глухонімою | глухонімим | глухонімими |
Місцевий | на/у глухонімому, глухонімім | на/у глухонімій | на/у глухонімому, глухонімім | на/у глухонімих |