добродійка
ДОБРОДІЙКА, и, ж., заст., розм. Жін. до добродій. Добродійка Анна прижмурила очі, сперла втомлену голову на високе поруччя софи (Коб., II, 1956, 264); [Кіндрат:] Добродійко! не думав я нікому Хвалитися про те, що маю в серці (Сам., II, 1958, 28); Роздаючи селянам хінін, Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль добродійки свого села (Кобр., Вибр., 1954, 105).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | добродійка | добродійки |
Родовий | добродійки | добродійок |
Давальний | добродійці | добродійкам |
Знахідний | добродійку | добродійок |
Орудний | добродійкою | добродійками |
Місцевий | на/у добродійці | на/у добродійках |
Кличний | добродійко | добродійки |