дрижачий
ДРИЖАЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до дрижати 1, 2. Гладун зупинився перед ним запирханий, якийсь зацькований, з дрижачими поблідлими губами (Гончар, Людина.., 1960, 140); Вона сиділа годинами, вдивляючись сумним оком у дрижаче світельце (Кобр., Вибр., 1954, 209).
2. у знач. прикм. Який звучить переривчасто, нерівно. - Чи бачив же Онисію Степанівну? - спитала Олеся дрижачим голосом (Н.-Лев., III, 1956, 98).
^ Дрижачі приголосні, грам. - приголосні звуки, що творяться внаслідок переривання видихуваного повітряного струменя ритмічно вібруючим мовним органом.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дрижачий | дрижача | дрижаче | дрижачі |
Родовий | дрижачого | дрижачої | дрижачого | дрижачих |
Давальний | дрижачому | дрижачій | дрижачому | дрижачим |
Знахідний | дрижачий, дрижачого | дрижачу | дрижаче | дрижачі, дрижачих |
Орудний | дрижачим | дрижачою | дрижачим | дрижачими |
Місцевий | на/у дрижачому, дрижачім | на/у дрижачій | на/у дрижачому, дрижачім | на/у дрижачих |