дружко
ДРУЖКО, а, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду. Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком,.. кого у старости, жінок у свашки (Кв.-Осн., II, 1956, 93); - Дай проїхати он до тієї хати! - кричав дружко (Довж., І, 1958, 154); * У порівн. Після вчорашньої пороші кожне дерево, як весільний дружко, було пов'язане таким тонким рушником, що крізь нього відчувалися узори і напіврозкриті вічка потрісканої кори (Стельмах, І, 1962, 34).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дружко | дружки |
Родовий | дружка | дружків |
Давальний | дружкові, дружку | дружкам |
Знахідний | дружка | дружків |
Орудний | дружком | дружками |
Місцевий | на/у дружкові | на/у дружках |
Кличний | дружку | дружки |
дружка
ДРУЖКА, и, ж. 1. Дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді. Лукина з дружками пішла по селі просить на весілля (Н.-Лев., III, 1956, 348); Тим часом дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний..» (Смолич, Мир.., 1958, 26).
2. діал. Те саме, що дружба2. Обіч наречених ішли дружки: біля Дениса - Андрій Семенець і Борис Ганущак, біля Ліди - Вірця Неїжко та Галина Краснощок, а за ними родичі та запізнілі гості (Дмит., Наречена, 1959, 200).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дружка | дружки |
Родовий | дружки | дружок |
Давальний | дружці | дружкам |
Знахідний | дружку | дружок |
Орудний | дружкою | дружками |
Місцевий | на/у дружці | на/у дружках |
Кличний | дружко | дружки |