дурнуватий
ДУРНУВАТИЙ, а, е, розм. 1. Трохи дурний (у 1 знач.). Улас злидень та ледащо: його мати трохи пришелепувата, дурнувата, плаксива та лінива (Н.-Лев., III, 1956, 334); Якийсь дурнуватий цуцик із верескливим гавканням накинувся на машину (Руд., Остання шабля, 1959, 185).
2. Який виражає деяку розумову обмеженість, тупість. Перед дверима стояв боком зовсім інший, звичайний собі хлопець з звичайним, трохи дурнуватим обличчям (Ів., Вел. очі, 1956, 46); Володислав кліпав своїми дурнуватими очима (Хижняк, Д. Галицький, 1958,413).
3. Те саме, що дурний 3. Дурнуваті вигадки про «страхіття колгоспного життя».. лишалися для Таубенфельда незграбною витівкою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 57).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дурнуватий | дурнувата | дурнувате | дурнуваті |
Родовий | дурнуватого | дурнуватої | дурнуватого | дурнуватих |
Давальний | дурнуватому | дурнуватій | дурнуватому | дурнуватим |
Знахідний | дурнуватий, дурнуватого | дурнувату | дурнувате | дурнуваті, дурнуватих |
Орудний | дурнуватим | дурнуватою | дурнуватим | дурнуватими |
Місцевий | на/у дурнуватому, дурнуватім | на/у дурнуватій | на/у дурнуватому, дурнуватім | на/у дурнуватих |