дур
ДУР, у, ч., розм. 1. Безглузді примхи, капризи. Збирався з Борисенком іти у ліс.. Сестра як дурна розревлась та й не пустила, як жінка. От дур жіночий! (Мирний, V, 1955,327).
Вибивати (вибити) [з голови (з тебе, з нього і т, ін. )] дур - заставляти кого-небудь позбутися примх, капризів. - Виб'ємо з тебе дур! - крекнув Кузьменко і, ковтнувши міцної горілки, взявся за канчук (Тулуб, Людолови, 1,1957,235); Викидати (викинути) дур з голови - ставати розсудливим, розважливим; опам'ятовуватися. [Виборний:] Викинь лиш дур з голови (Котл., II, 1953, 23); Дур заходить у голову кому - хто-небудь відхиляється від норм поведінки, робить необдумані, безглузді вчинки. Через тиждень-другий йому знову заходив дур у голову (Сенч., Опов., 1959, 4); Спав [увесь] дур з кого - хто-небудь став нормально себе поводити. Як тільки я зостався сам, переможцем, - з мене відразу спав увесь дур (Моє життя в мист., 1955, 11).
2. Весела витівка, пустощі. Це повторювання одного слова, цей сміх бриніли так, немов її тішив оцей нешкідливий дитячий дур (Вовчок, Вибр., 1937, 163).
3. Затьмарення свідомості, запаморочення. До дуру всі тоді пили (Котл., І, 1952, 74).
З дуру: а) Від затьмарення свідомості, від запаморочення. І таку вже мав [п'яниця] натуру: Чи кінчив, чи починав, То все щиро, а не з дуру Ім'я боже споминав (Фр., X, 1954, 393); б) не обдумавши серйозно, не зваживши всіх обставин.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дуру | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дура | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |
дуріти
ДУРІТИ, ію, ієш, недок., розм. 1. Втрачати ясність свідомості, ставати дурним. - Чи не дурію я справді? - інколи думається їй (Мирний, IV, 1955, 76); - Ти що, здуріла, Домахо? обізвався комендант. - А чого б я мала дуріти, пане комендант? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 159).
2. Забавлятися безглуздими пустощами, дурощами. Одарка дуріла без міри, вискочила на канапу і почала вибивати тропака (Н.-Лев., II, 1956, 55); Хлопці зскакували з возів, рвали на межах дикі квіти, перекидались, дуріли (Мик., II, 1957, 430); * Образно. Псьол гоготить, вихрить, дуріє... (Бор., Тв., 1957, 57).
3. Робити безглузді, необдумані вчинки. А батько таки просто було каже: - Ой, дочко! не дурій! що се ти химеруєш, якісь панські розкоші все вертяться в тебе на думці (Вовчок, І, 1955, 16); - Ось не дурій! - крикнув начальник конвою. - Наказ є наказ (Головко, II, 1957, 610).
4. перен., за ким і без додатка. Втрачати ясність свідомості, рівновагу від почуття любові до кого-небудь. Як парубкував, поведе чорними бровами - дівчата сохнуть і дуріють (Вовчок, 1,1955, 72); [Панько:] Усі ми, парубки в селі, дуріли за нею (Фр., IX, 1952, 346).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурію | дуріємо |
2 особа | дурієш | дурієте |
3 особа | дуріє | дуріють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурітиму | дурітимемо |
2 особа | дурітимеш | дурітимете |
3 особа | дурітиме | дурітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дурів | дуріли |
Жіночий рід | дуріла | |
Середній рід | дуріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дуріймо | |
2 особа | дурій | дурійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дуріючи | |
Минулий час | дурівши |