задкувати
ЗАДКУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. фам. Іти, лізти, посуватися задом наперед. Настя злякано ойкнула: - Ой, хтось вилазить із печі! І справді, з печі задкувало хлоп'я, світячи крізь подрані полотняні штанці синюватим тілом (Речм., Весн. грози, 1961, 46); // Іти, пересуватися, простувати назад, а не вперед. Темнота важчала.. Іноді Шовкунові здавалося, що кінь іде не вперед, а задкує (Гончар, III, 1959, 77); // Відступати в бою, на війні. Цілі села йшли до Чапаєва. Пани задкувати почали, все назад та назад, до.. самого моря Каспія (Укр.. казки, 1951, 398).
2. перен., фам. Відмовлятися від своїх думок, слів, намірів, обіцянок.
3. рідко. Іти ззаду, вслід за ким-небудь. Іде султан; за ним наші задкують небоги (Сл. Гр.).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задкую | задкуємо |
2 особа | задкуєш | задкуєте |
3 особа | задкує | задкують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задкуватиму | задкуватимемо |
2 особа | задкуватимеш | задкуватимете |
3 особа | задкуватиме | задкуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | задкував | задкували |
Жіночий рід | задкувала | |
Середній рід | задкувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задкуймо | |
2 особа | задкуй | задкуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | задкуючи | |
Минулий час | задкувавши |