задубілий
ЗАДУБІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до задубіти. Сизою смугою валялися вже задубілі на першому морозі ворожі трупи (Кучер, Чорноморці, 1956, 368); Сіла [Левантина] на ослінчику під чиїмись ворітьми, підобгавши під себе задубілі з холоду ноги (Гр., II, 1963, 274); Розімкнувши свою задубілу в напрузі руку, подав [Черниш] Романові гранату (Гончар, III, 1959, 165).
2. у знач. прикм. Який задубів, став твердим, жорстким. Біжить вона [вода] з крутих бурт у глибокі долини, риє задубілу кору землі і мчиться ярами до річки (Мирний, III, 1954, 66); Кожушок був.. драненький та задубілий (Мик., Кадильниця, 1959, 4).
3. у знач. прикм. Який утратив гнучкість, рухливість. Їздові і шофери розклали вогнище, гріють над ним задубілі руки (Руд., Остання шабля, 1959, 175); Марко встав, розправив задубілу спину, ступив кілька кроків одерев'янілими ногами (Цюпа, Назустріч.., 1958. 378); * Образно. Це тепло, прикроплене тихим дощиком, пророкує сонячні дні, відживлення природи й поновлення задубілого чуття людини (Досв., Вибр., 1959, 333).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | задубілий | задубіла | задубіле | задубілі |
Родовий | задубілого | задубілої | задубілого | задубілих |
Давальний | задубілому | задубілій | задубілому | задубілим |
Знахідний | задубілий, задубілого | задубілу | задубіле | задубілі, задубілих |
Орудний | задубілим | задубілою | задубілим | задубілими |
Місцевий | на/у задубілому, задубілім | на/у задубілій | на/у задубілому, задубілім | на/у задубілих |
задубіти
ЗАДУБІТИ, ію, ієш і рідко ЗАДУБНУТИ і ЗАДУБТИ, бну, бнеш; мин. ч. задубів, рідко задубнув і задуб, ла, ло; док . 1. Стати твердим, жорстким. Десять неділь пізніше земля задубіла (Коб., II, 1956, 224); Гнат сьорбнув страви. Юшка була холодна, бараболя тверда. - Задубіла, - промовив він крізь зуби, відсуваючи миску (Коцюб., І, 1955, 28); Дівчата, певне, давно вже були біля води, бо одежа задубіла на них (Турч., Зорі.., 1950, 157).
2. Втратити гнучкість, рухливість (від холоду, страху, напруження і т. ін.). -Беруся я до люльки. Та ба! Язик задубів, став лубом, у горлі пече (Март., Тв., 1954, 278); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 191); І мороз - аж дихати важко. В такий мороз дві години простояти на місці - геть чисто задубнеш (Головко, II, 1957, 353); // безос. Мати похапцем витерла її [сльозу], щоб приховати від сина, але він уже побачив, і в грудях у нього задубіло (Тют., Вир, 1964,402); // перен. Заціпеніти, завмерти в якомусь одному положенні. Хвилюючи, плив дивний спів. Васюта, вчувши голос той, затрясся зразу, задубів (Фр., XIII, 1954, 37); Пріська злякалася, притаїлася на рундуку.. і, скорчившись якомога більше, наче задубла на місці (Л. Янов., І, 1959, 244).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задубію | задубіємо |
2 особа | задубієш | задубієте |
3 особа | задубіє | задубіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | задубів | задубіли |
Жіночий рід | задубіла | |
Середній рід | задубіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задубіймо | |
2 особа | задубій | задубійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | задубівши |