закохання
ЗАКОХАННЯ, я, с., рідко. 1. Те саме, що кохання. Вона ще вчора надумала, що з нашого закохання нічого не буде - ні щастя, ні вжитку, бо позавчора негарний сон їй снився... (Вовчок, VI, 1956, 276); На нещасне закохання я не нарікаю, хоч ти знаєш, мій соколе, як щиро кохаю (У. Кравч., Вибр., 1958, 116).
2. Стан за знач. закохатися. Вони [діти] - це її геть спрацьоване серце, що перемучилось їхніми вітрянками та коклюшами, переболіло за їхні двійки й закохання (Мур., Свіже повітря.., 1962, 62); Не минуло й чотирьох літ із дня першого закохання [в Іфігенію], як він перевершив усіх кіпрійських юнаків шляхетними звичаями та лицарськими достоїнствами своїми (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 306).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | закохання | закохання |
Родовий | закохання | закохань |
Давальний | закоханню | закоханням |
Знахідний | закохання | закохання |
Орудний | закоханням | закоханнями |
Місцевий | на/у закоханні | на/у закоханнях |
Кличний | закохання | закохання |