здурілий
ЗДУРІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до здуріти. Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити, дзьобати, дряпати (Фр., VI, 1950, 109).
2. у знач. прикм. Безглуздий, безтямний. Всі жінки посхоплювалися з лав, гляділи на Марту здурілими очима, стояли, як з дуба витесані (Стеф., І, 1949, 253).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здурілий | здуріла | здуріле | здурілі |
Родовий | здурілого | здурілої | здурілого | здурілих |
Давальний | здурілому | здурілій | здурілому | здурілим |
Знахідний | здурілий, здурілого | здурілу | здуріле | здурілі, здурілих |
Орудний | здурілим | здурілою | здурілим | здурілими |
Місцевий | на/у здурілому, здурілім | на/у здурілій | на/у здурілому, здурілім | на/у здурілих |