надголодь
НАДГОЛОДЬ, присл. Без достатньої кількості їжі, не наїдаючись, відчуваючи голод. З малих літ не знав Миронців Семен достатків, жив надголодь і лише при колективізації міг вволю наїстися хліба (Д. Бедзик, .Серце.., 1961, 62); Він не звик до ситого життя, скільки пам'ятає - жив завжди надголодь (Збан., Сеспель, 1961, 104).