напутній
НАПУТНІЙ, я, є. Який містить у собі напуття. Далі міністр висловив Андрію кілька напутніх настанов (Гур., Життя.., 1954, 6); Боженко, як і завжди, закінчив свою промову напутнім словом (Довж., І, 1958, 197); Старий хвилювався і напутня промова про користь птахів явно не клеїлась (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 194); // Стос. до напуття. Всі чекали коронного гетьмана, а в палацовій капелі двірський капелан правив напутній молебень (Тулуб, Людолови, II, 1957, 398); Ще далеко чули вони напутню пісню, що співала її Ганнуся (Ів., Вел. очі, 1956, 126).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | напутній | напутня | напутнє | напутні |
Родовий | напутнього | напутньої | напутнього | напутніх |
Давальний | напутньому | напутній | напутньому | напутнім |
Знахідний | напутній, напутнього | напутню | напутнє | напутні, напутніх |
Орудний | напутнім | напутньою | напутнім | напутніми |
Місцевий | на/у напутньому, напутнім | на/у напутній | на/у напутньому, напутнім | на/у напутніх |