нарядник
НАРЯДНИК, а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь. Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 169); Цеховий комітет вирішує питання кращої організації праці майстрів, про звільнення від непотрібної роботи нормувальників і нарядників цеху (Роб. газ., 24.У 1962, 2).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нарядник | нарядники |
Родовий | нарядника | нарядників |
Давальний | нарядникові, наряднику | нарядникам |
Знахідний | нарядника | нарядників |
Орудний | нарядником | нарядниками |
Місцевий | на/у наряднику, нарядникові | на/у нарядниках |
Кличний | наряднику | нарядники |