нащебетати
НАЩЕБЕТАТИ, ечу, ечеш, док., перех., розм. 1. Багато, досхочу пощебетати. Вона була прудкенька, немов пташка, та жодна пташка, мабуть, не нащебече у годину такого, як вона (Вовчок, І, 1955, 352).
2. Наговорити багато (перев. дзвінко й весело). Нащебетала [Одарка] повну хату і, як та пташка, умчалася (Мирний, III, 1954, 33); Нащебетала [Бася] їй повні вуха новин (Коп., Дуже добре, 1937, 296).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | нащебечу | нащебечемо |
2 особа | нащебечеш | нащебечете |
3 особа | нащебече | нащебечуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | нащебетав | нащебетали |
Жіночий рід | нащебетала | |
Середній рід | нащебетало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | нащебечімо | |
2 особа | нащебечи | нащебечіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | нащебетавши |