одурілий
ОДУРІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одуріти. Дві одурілі від ляку баби були небезпечними сторожами (Мирний, III, 1954, 340); // у знач. прикм. "Гітлер капут" - не раз уже зринало з уст одурілого, засліпленого гвинтика військового механізму, який звався німецьким солдатом (Коз., Гарячі руки, 1960, 186).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одурілий | одуріла | одуріле | одурілі |
Родовий | одурілого | одурілої | одурілого | одурілих |
Давальний | одурілому | одурілій | одурілому | одурілим |
Знахідний | одурілий, одурілого | одурілу | одуріле | одурілі, одурілих |
Орудний | одурілим | одурілою | одурілим | одурілими |
Місцевий | на/у одурілому, одурілім | на/у одурілій | на/у одурілому, одурілім | на/у одурілих |
одуріти
ОДУРІТИ, ію, ієш, док., розм. Втратити здатність мислити, розуміти що-небудь. Москаль подививсь, подививсь на неї та й пішов з хати... Солоха одуріла й не зна, що робити, що й казати... (Мирний, І, 1954, 62); Осінні вітри гуляли світом, заробітчани верталися до рідного вогнища, брели заболоченими дорогами, від дум одуріла голова: як ми визимуємо цей год? (Горд., II, 1959, 183); // Те саме, що збожеволіти. Сидить вона, не йде в село, Не пита й не плаче, Одуріла!.. і цеглину Муштрує, то лає, То годує, як дитину, Й сином називає (Шевч., І, 1963, 232); [Князь:] Не розумію, що се все значить. Боюсь, що бідна з горя одуріла (Фр., IX, 1952, 218).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одурію | одуріємо |
2 особа | одурієш | одурієте |
3 особа | одуріє | одуріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | одурів | одуріли |
Жіночий рід | одуріла | |
Середній рід | одуріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одуріймо | |
2 особа | одурій | одурійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | одурівши |