повідати
ПОВІДАТИ див. повідати.
ПОВІДАТИ, аю, аєш і ПОВІДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОВІДАТИ, аю, аєш і ПОВІСТИ, вім, віси; мин. ч. повів, віла, ло; док., перех. 1. Розказувати, розповідати. Спершу заспів, а за ним - і самі пісні, що повідують, як у людському серці почало закльовуватись кохання (Мирний, V, 1955, 375); А маленьким діточкам, що лягають спати, ми хорошу казочку будем повідати (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 54); Хотіли читачам Ви, певне, повісти, Що в дні осягнення вселюдської мети Даремно на сонет нам покладать надію (Рильський, III, 1961, 221); Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 29); // у знач. вставн. сл. Уживається при вказуванні джерела інформації. Небіжчик Лесь, повідають, убивав її [Лесиху] тяжко за молодих літ (Фр., І, 1955, 58); // Повідомляти кому-небудь щось. Що се! лящать солов'ї, - Голосно всім повідають Мрії сердечні мої (Крим., Вибр., 1965, 86); Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям про одну смерть (Скл., Карпати, II, 1954, 176); Филонія вийшла наперед і всьому колгоспу.. повідала, що з Євстафієм вона чекає з Америки дорогих гостей: сина та невістку (Чорн., Пісні.., 1958, 11); // Повіряти що-небудь комусь. Настя зненацька заговорила тихо, таємниче, як діти, що повідають одне одному свої заповітні думки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 69); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (Гур., Життя.., 1954, 70); - А от що хіба тобі повідаю: під цією церквою викопано глибокий льох, і від нього ведуть чотири хідники до кожної башти (Стар., Облога.., 1961, 67); І тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (Шиян, Гроза.., 1956, 62); // Ділитися з ким-небудь чимсь (звичайно горем, печаллю, радістю). - Кому ж повідаєш горе своє, як не рідній дитині (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 524); О стрічі мить неповторима! Кому повім журбу мою (Сос., II, 1958, 452).
2. Казати що-небудь. - Ой, а як же я верну зі школи без кожуха! - повідає хлопець (Фр., III, 1950, 198); - Царство небесне їй! - повідав Рубець. - Отруїлася (Мирний, III, 1954, 269); // Відповідати, відказувати. - Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Март., Тв., 1954, 388); Чим велет бога прогнівив, того Лаврін не відав. Питала потім я й старих, та жоден не повідав (Л. Укр., І, 1951, 459); Не знайшов я слів, Щоб привидові що-будь відповісти, Та й що ж би справді я йому повів, Коли не мав про його сина вісти [вісті]? (Фр., XIII, 1954, 297).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повідаю | повідаємо |
2 особа | повідаєш | повідаєте |
3 особа | повідає | повідають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повідав | повідали |
Жіночий рід | повідала | |
Середній рід | повідало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повідаймо | |
2 особа | повідай | повідайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повідавши |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повідаю | повідаємо |
2 особа | повідаєш | повідаєте |
3 особа | повідає | повідають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повідатиму | повідатимемо |
2 особа | повідатимеш | повідатимете |
3 особа | повідатиме | повідатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повідав | повідали |
Жіночий рід | повідала | |
Середній рід | повідало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повідаймо | |
2 особа | повідай | повідайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | повідаючи | |
Минулий час | повідавши |