покаяння
ПОКАЯННЯ, я, с. 1. Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу. - Ви в яких справах до воєнкома? - запитала дівчина, поглянувши на другі двері з написом «воєнком» . - Прийшов з покаянням. (Стельмах, II, 1962, 156).
2. церк. Визнання віруючим своїх гріхів перед священиком; сповідь. Як той вітру плач в камінні Поривав мене! мов стогін Грішних душ без покаяння (Л. Укр., IV, 1954, 181); - Помреш без покаяння? - спитав попик. - А я й не думаю вмирати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 108).
3. У дореволюційній Росії - церковне покарання, яке полягало у примусовій і підконтрольній молитві.
$ Відпустити на покаяння душу чию - залишити когось у спокої.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | покаяння | покаяння |
Родовий | покаяння | покаянь |
Давальний | покаянню | покаянням |
Знахідний | покаяння | покаяння |
Орудний | покаянням | покаяннями |
Місцевий | на/у покаянні | на/у покаяннях |
Кличний | покаяння | покаяння |