поруділий
ПОРУДІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до порудіти. Він сидить незграбно на стільці, дивиться на кінчик свого поруділого від тютюну вуса, мовчить (Сміл., Сад, 1952, 68); Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягнутому путом, поруділому від дощів сіряку (Гончар, II, 1959, 15); // у знач. прикм. Біля кожної з них [хат] порпалися в смітті кури з курчатами, тхнуло гноєм, стояли стоги торішнього поруділого сіна (Тулуб, В степу.., 1964, 111); Заплава, поруділі трави та бур'яни навколо, гілля дерев і зелена соснова глиця заіскрилися сріблястою памороззю (Коз., Сальвія, 1959, 131); В його облізлій фігурі і поруділім пальті чулось щось винувате і безнадійне (Коцюб., II, 1955, 209).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поруділий | поруділа | поруділе | поруділі |
Родовий | поруділого | поруділої | поруділого | поруділих |
Давальний | поруділому | поруділій | поруділому | поруділим |
Знахідний | поруділий, поруділого | поруділу | поруділе | поруділі, поруділих |
Орудний | поруділим | поруділою | поруділим | поруділими |
Місцевий | на/у поруділому, поруділім | на/у поруділій | на/у поруділому, поруділім | на/у поруділих |