потемнілий
ПОТЕМНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до потемніти. Кленовий мисник переливається полив'яним цвітом святешних полумисків, а біля мисника висить потемніла від років кобза - відрада старого (Стельмах, І, 1962, 238); Вода клекотіла й пінилась від куль.. Страшний був Дніпро, потемнілий від крові (Довж., І, 1958, 317); Подивилася [Ольга] на нього недобрими, аж потемнілими від образи очима (Вільде, Опов., 1954, 61); // у знач. прикм. Посеред камери.. стояв маленький іконостасик з рядом старих, потемнілих образів в обдертій позолоті (Вас., І, 1959, 202); Знервоване, потемніле обличчя дівчини вразило Ліду (Собко, Шлях.., 1948, 79).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потемнілий | потемніла | потемніле | потемнілі |
Родовий | потемнілого | потемнілої | потемнілого | потемнілих |
Давальний | потемнілому | потемнілій | потемнілому | потемнілим |
Знахідний | потемнілий, потемнілого | потемнілу | потемніле | потемнілі, потемнілих |
Орудний | потемнілим | потемнілою | потемнілим | потемнілими |
Місцевий | на/у потемнілому, потемнілім | на/у потемнілій | на/у потемнілому, потемнілім | на/у потемнілих |
потемніти
ПОТЕМНІТИ, ію, ієш, док. 1. Док. до темніти 1. Небо потемніло, заіскрилось зорями... (Коцюб., І, 1955, 240); Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу, але ще міцно тримає всю крівлю на своєму кряжистому хребті (Гончар, II, 1959, 144); Левко чогось аж потемнів за цю весну (Стельмах, І, 1962, 530); // Стати менш освітленим, повитися темрявою, мороком. Сонце сідало; стіни потемніли; тілько на сволоці бігали та стрибали парості західного сонця (Мирний, І, 1954, 336); На землю впала ніч - потемніли дороги (Зеров, Вибр., 1966, 28); Сонце сховалося, ріка потемніла, а місто стало видно виразніше (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 238).
2. безос. Про настання сутінків, вечора, ночі. Надворі вже зовсім потемніло (Н.-Лев., II, 1956, 177); [Перший:] Щось потемніло наче? [Другий:] Вже ж бо вечір (Л. Укр., І, 1951, 456); Темінь почала залягати, вже десь зайшло сонце. Там, угорі, може, й золотяться ще останнім відблиском вершечки смерек, але тут уже зовсім потемніло (Хотк., II, 1966, 105).
3. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти. - Вона з першої години мене не злюбила.. Чогось мені в скриню напорошила... і золоті очіпки мої потемніли, і пояси червоні полиняли... (Вовчок, І, 1955, 81); «Як потемніло злото... срібло як змінилось чисте...» (Л. Укр., II, 1951, 153); * Образно. [Xвора:] Хоч би я й вірила у ваш осяйний рай, Невже б моя любов від того потемніла? Тоді сказала б я, що я не варта раю... (Л. Укр., І, 1951, 121); // перен. Утратити принадність для кого-небудь. Потемніла перед вами краса світова, полиняла її врода пишна, покрилася якимсь густим туманом та розкішна долина, серед якої ви недавно так раділи, такі любі почування гріли ваше серце (Мирний, IV, 1955, 312).
4. перен. Стати похмурим, невеселим. Вид Мотрин, й без того хмурий, ще дужче потемнів... (Мирний, І, 1949, 319); У Федота з досади пересмикнулось і потемніло обличчя (Мик., II, 1957, 357); Гетьман потемнів від гніву (Кач., II, 1958, 439); // Потьмяніти від гніву, хвилювання, болю тощо (про очі). Корній стояв, опустивши руки, дивився на матір.. Очі йому потемніли і губи стиснуті були (Л. Укр., III, 1952, 568); Те хвилювання та напруження пробивалося в неї ледь помітною дзвінкістю голосу (який, однак, за хвилину-другу вирівнявся), блідістю змарнілого обличчя та ще хіба тим, що її волошкові очі тепер зовсім потемніли (Коз., Листи.., 1967, 210).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потемнію | потемніємо |
2 особа | потемнієш | потемнієте |
3 особа | потемніє | потемніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | потемнів | потемніли |
Жіночий рід | потемніла | |
Середній рід | потемніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потемніймо | |
2 особа | потемній | потемнійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | потемнівши |