самозванець
САМОЗВАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Той, хто видає себе за іншу особу, незаконно присвоюючи собі чуже ім'я, звання тощо. Дізнавшись про появу самозванця в Польщі, московський уряд оголосив, що Лжедмитрій - не хто інший, як колишній монах Григорій Отреп'єв (Іст. СРСР, І, 1956, 153); За кого вони його приймають? Чи не за самозванця якого-небудь?.. - В мене м-мандат! - став він раптом заїкатись (Гончар, II, 1959, 117).
2. жарт. Той, хто за власною ініціативою, без уповноваження, береться за певну справу, самочинно приступає до виконання якихось обов'язків. Чи гнеться, чи дзвенить - Всі коси пробують, знавці і самозванці (Рильський, Поеми, 1957, 259).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самозванець | самозванці |
Родовий | самозванця | самозванців |
Давальний | самозванцеві, самозванцю | самозванцям |
Знахідний | самозванця | самозванців |
Орудний | самозванцем | самозванцями |
Місцевий | на/у самозванці, самозванцеві | на/у самозванцях |
Кличний | самозванцю | самозванці |
самозванка
САМОЗВАНКА, и, ж. Жін. до самозванець.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самозванка | самозванки |
Родовий | самозванки | самозванок |
Давальний | самозванці | самозванкам |
Знахідний | самозванку | самозванок |
Орудний | самозванкою | самозванками |
Місцевий | на/у самозванці | на/у самозванках |
Кличний | самозванко | самозванки |