ублагати
УБЛАГАТИ (ВБЛАГАТИ), аю, аєш, док., перех . 1. Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв'язання чого-небудь. Після свят вона [За-гнибідиха] не тільки ублагала чоловіка набрати наймичці на одежу, а сама пішла й набрала разом на дві: буденну і празникову (Мирний, III, 1954, 100); [Русалка Польова:] Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! (Л. Укр., III, 1952. 233); Спершу він працював лопатником на поверхні, далі ублагав десятника і перейшов до забою кайлувати руду (Гур., Наша молодість, 1949, 90); Для Дарки картина була ясна: лісоруби їхали без квитків і оце тепер збиралися ублагати ревізора (Вільде, Повнол. діти, 1960, 374).
2. рідко. Те саме, що умилостивити. [Микита:] Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!.. (Кроп., І, 1958, 99); Закупив [Рустем] по дорозі мало не цілу крамницю, щоб ублагати Айше (Коцюб., II, 1955, 158).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ублагаю | ублагаємо |
2 особа | ублагаєш | ублагаєте |
3 особа | ублагає | ублагають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ублагав | ублагали |
Жіночий рід | ублагала | |
Середній рід | ублагало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ублагаймо | |
2 особа | ублагай | ублагайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | ублагавши |