іжиця
ІЖИЦЯ, і, ж. Назва останньої літери (у) церковнослов'янської й старої російської абетки, що позначала звук «і». Він [учитель] учив читать, писать Через іжицю і ять (Воронько, Тепло.., 1959, 36); * У порівн. Балабуха осміхнувся. В його рот розтягся, а по обидва боки рота з'явились по два пружки, неначе по дві іжиці (Н.-Лев., III, 1956, 19).
@ Прописати іжицю кому, заст.- зробити суворе зауваження, вилаяти, відшмагати. Треба б йому іжицю прописать (Номис, 1864, № 13637).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | іжиця | іжиці |
Родовий | іжиці | іжиць |
Давальний | іжиці | іжицям |
Знахідний | іжицю | іжиці |
Орудний | іжицею | іжицями |
Місцевий | на/у іжиці | на/у іжицях |
Кличний | іжице | іжиці |