благочинний
БЛАГОЧИННИЙ, ного, ч., заст. Служитель культу, що керує церквами кількох парафій. - Молітесь, братія, молітесь! - Так благочинний начина (Шевч., І, 1951, 107); Вона, наприклад, ніяк не могла уявити собі, що той.. семінарист.. дослуживсь до благочинного (Коцюб., І, 1955, 318); Зіна Московець пішла до благочинного просити посаду вчительки (Шиян, Переможці, 1950, 91).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | благочинний | благочинний | благочинних | благочинні |
Родовий | благочинного | благочинні | благочинні | благочинних |
Давальний | благочинному | благочинних | благочинному | благочинним |
Знахідний | благочинного | благочинним | благочинне | благочинні, благочинних |
Орудний | благочинним | благочинних | благочинним | благочинними |
Місцевий | на/у благочинному, благочиннім | на/у благочинними | на/у благочинному, благочиннім | на/у благочинних |