бунтар
БУНТАР, я, ч. Підбурювач до бунту, учасник бунту. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан м.ав па прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185); Навіть самий задурений націоналіст, навіть темний бунтар-отаманчик не посміє заперечити, що з Петлюрою йде реакція і окупація (Еллан, II, 1958, 234); // Непокірлива, схильна по бунту людина. Довго-довго згадивали люди 1940, 84); З характеристикою атеїста і бунтаря його [Михайла Яцкова] прийняли до гімназії в Бережанах (Вітч., 12, 1962, 187).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бунтар | бунтарі |
Родовий | бунтаря | бунтарів |
Давальний | бунтареві, бунтарю | бунтарям |
Знахідний | бунтаря | бунтарів |
Орудний | бунтарем | бунтарями |
Місцевий | на/у бунтарі, бунтареві | на/у бунтарях |
Кличний | бунтарю | бунтарі |