дитя
ДИТЯ, яти, с. Зменш.-пестл. до дитина. - Щоб часом якого лиха там з ним не скоїлося. Дитя ж воно ще (Кучер, Чорноморці, 1956, 395); - Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили (Кв.-Осн., II, 1956, 72); [Річард:] Ні, не здіймається рука на тебе [статую], дитя моєї розпачі і туги (Л. Укр., III, 1952, 122); О, що за даль ясна, що за цвітінь чудова, Співучий Києве, дитя живих століть! (Рильський, І, 1956, 158); * У порівн. Марія.. стрепенулась. Пригорнулась, Неначе злякане дитя, до Йосипа свого старого (Шевч., II, 1953, 309).
@ Дитя природи - про людину, близьку до природи, без культурних навиків. - Ще перед двома роками був, можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім салоні не повстидається (Фр., III, 1950, 226).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дитя | дитята |
Родовий | дитяти | дитят |
Давальний | дитяті | дитятам |
Знахідний | дитя | дитят |
Орудний | дитям | дитятами |
Місцевий | на/у дитяті | на/у дитятах |
Кличний | дитя | дитята |