догоряти
ДОГОРЯТИ, яю, яєш і рідко ДОГОРАТИ, аю, аєш, недок., ДОГОРІТИ, рю, риш, док. 1. Закінчувати горіти; горіти до кінця, до певної межі. В печі догоряють якісь опилки (Фр., VII, 1951, 344); Стою довго, доки вогники сірників, що запалюються регулярно й догорають до краю, зацікавлюють мене (Ю. Янов., II, 1958, 22); Свічка догоріла й погасла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 82).
2. перен. Переставати світитися, втрачати яскравість. На заході догоряла ніжна несмілива заграва (Донч., IV, 1957, 522); За лісом догоряла вечірня зоря (Руд., Остання шабля, 1959, 84); // Закінчуватися. Догоряє літо (Собко, Матв. затока, 1962, 228); Синій вечір тоскно догоряє (Сос., Так ніхто.., 1960, 52); Минула, одійшла косовиця на Потоках, Останній день догорів (Рудь, Гомін.., 1959, 27).
3. перен. Поступово втрачати сили, слабнути; вмирати. Вийшов [Наум] із кімнати, подививсь на Марусю, бачить, що вона як тая свічечка догоряє (Кв.-Осн., II, 1956, 84); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Оп., Іду.., 1958, 314).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | догоряю | догоряємо |
2 особа | догоряєш | догоряєте |
3 особа | догоряє | догоряють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | догорятиму | догорятимемо |
2 особа | догорятимеш | догорятимете |
3 особа | догорятиме | догорятимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | догоряв | догоряли |
Жіночий рід | догоряла | |
Середній рід | догоряло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | догоряймо | |
2 особа | догоряй | догоряйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | догоряючи | |
Минулий час | догорявши |