КУДИ, присл. 1. пит. У яке місце?, у якому напрямку? Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Шевч., І, 1951, 75); - Кого вибрали? куди? - почувши останнє слово, питає Мотря, висунувшись у вікно.- Мене вибрали, мамо, в управу! (Мирний, II, 1954, 273); [Прочанин:] Скажи, де ти береш тут воду? Я піду та й наберу собі й тобі. Куди тут по воду йти? (Л. Укр., III, 1952, 124); - Ти куди? - запитав він, наздогнавши Уласа. - Провалився. Додому їду (Тют., Вир, 1964, 58); // Уживається в питально-окличних реченнях, коли намагаються затримати, спинити когось, щось де-небудь. Курей тим часом із десяток Прийшло напитися води.. - Бач, капосні,- кричить [Мірошник],- куди... У мене й так води немає. Ще й ви сюди?! (Гл., Вибр., 1951, 13); Він пожбурнув ціпком у корову, що паслась на межі. - А-а, ти, бісова худоба, бодай тебе вовки з'їли!.. А куди!.. (Коцюб., І, 1955, 99); Мінометники в радісному запалі ринули до воріт, на ходу заряджаючи протитанкові гранати.- Куди? - перепинив бійців старший лейтенант (Гончар, III, 1959, 278); // у сполуч. з част. не. Указує на те, що дія, рух, виражені відповідним дієсловом, спрямовані на будь-яке місце, у будь-якому напрямку. - Куди шматок хліба не пожене чоловіка, - вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Стельмах, І, 1962, 32).

2. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні речення місця (нерідко в поєднанні зі словом-відповідником туди в головному реченні). Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис, 1864, № 6681); Пливуть собі [запоріжці ]та співають; Рибалка літає, А попереду отаман Веде, куди знає (Шевч., І, 1951, 61); Здалека чути переплеск весла, Падуть листки пожовклі і червоні І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (Рильський, II, 1960, 270); Забудь усе й лети, куди життя несе в огні труда (Сос., II, 1958, 371).

3. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні додаткові речення. Він знав, куди Варка прати ходила, туди він саме прийшов і сів над водою, на березі, на камені (Вовчок, І, 1955, 163); Чоловік дав завдаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов (Коцюб., І, 1955, 79); Насамкінець скромно поцікавився [старий Йонеску], звідки подорожує і куди держить путь поважна іноземка (Смолич, І, 1958, 48).

4. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні означальні речення. На другий день голосила по селу чутка, що прошлої [минулої] ночі якісь страшидла.. убрались до голови в хатину, де він спав і куди ніколи нікого не пускав (Мирний, II, 1954, 189); Соломія й сама думала про ті сторони, куди закликав Іван (Коцюб., І, 1955, 380); Боплан дивився.. в бік лісу, куди подалися запорожці (Довж., І, 1958, 258).

5. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні допустові речення у сполуч. з часткою не, перед якою може ще стояти частка б. Все було, куди не підемо, він на очі навертається (Вовчок, І, 1955, 97); Лукавий Лис - усюди Лис, Не раз про його, може, чули,- Дотепний, мудрий, як той біс. Куди б його не повернули (Гл., Вибр., 1951, 112); І все, куди не йду, холодні трави сняться (Сос., І, 1957, 68).

6. неознач., розм. У якесь місце, у якомусь напрямку; куди-небудь. Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди (Котл., І, 1952, 127); - Може, ти хочеш зо мною куди полетіти? - спитала у Павлуся Лелія (Л. Укр., III, 1952, 488); Треба скриню забрати, а тоді вже чи в суд, чи куди (Головко, II, 1957, 150).

7. у сполуч. з част. о т, о н, розм. Саме в цьому напрямку; туди. - От би куди стрілу пустити! - подумав він (Мирний, І, 1954, 247).

8. у знач. част., розм. У сполуч. з прикметниками або прислівниками вищого ступеня порівняння означає: значно, незрівнянно, далеко. Чоловік мій куди далі, то все хмурніший ходить, аж мені серце болить (Вовчок, І, 1955, 209); В науці Матвій куди за неї сильніший... (Вас., II, 1959, 315); Терикон стояв зовсім близько, ніби ще одна трибуна, куди вища і грандіозніша за споруди стадіону (Собко, Стадіон, 1954, 19); Вона була непоказна собою, маленька, чорнява, зодягнута простенько,.. молодички одягались куди вишуканіше (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 477).

9. у знач. част., розм. Уживається нерідко в сполуч. з підсил. частками вже, ж, там, тут, щоб висловити сумнів у можливості чогось. Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (Котл., І, 1952, 69); Стара пані була не що, сумирна собі, - може, тому, що вже благенька була, .. так куди вже бійка! не на умі (Вовчок, І, 1955, 102); Заїхав [Михайло] якось до матері. І не впізнала. Куди ж там - у кожанці, в кашкеті шкіряному, в чоботях - комісар червоний, та й годі (Збан., Сеспель, 1961, 98); // Уживається, щоб висловити сумнів у чиїхось силах. [Кассандра:] Не врятував нас Гектор богорівний, куди ж сьому лідійцеві! (Л. Укр., II, 1951, 283).

@ Бог [його] знає куди див. бог; Куди ж пак - уживається для категоричного заперечення того, що було висловлене раніше. - Чого ти скубешся? - з плачем вимовля Чіпка. - Постій, я бабусі скажу - вона тобі дасть! - Боюсь я твоєї бабусі, - куди ж пак! - одказує хлопець (Мирний, II, 1954, 47); - Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже б і вчитись - так куди ж пак - ми й так уже письменні та дрюковані (Збан., Переджнив'я, 1960, 387); Куди і ворон кісток не заносить див. заносити; Куди кому до кого - не можна й порівнювати когось із кимось.- Куди мені старій до вас молодих? - одказує Параска (Мирний, IV, 1955, 145); - А про Давида - правда: куди Тихонові до нього (Головко, II, 1957, 148); Куди Макар телят не ганяв див. ганяти; Куди не кинь (скинь) оком див. око; Куди [не] слід див. слід; Куди очі дивляться (бачать і т. ін. ) див. око; Куди попало див. попадати; Куди твоє діло див. діло; Старший куди пошлють див. старший; Хоч куди - прекрасний, чудовий. - Справив я собі чоботи, кожушок - парубок, хоч куди! (М. Ол., Чуєш.., 1959, 6); Хто куди див. хто.