кучер
КУЧЕР1, а, ч., розм. Те саме, що візник 1. Він прямо поступив у двір, і новий пан зробив його кучером (Мирний, І, 1954, 300); Геннадій провів гостя в будинок і наказав кучерові готувати тарантас (Кочура, Зол. грамота, 1960, 246); Гнат ніколи не ходить пішки, він або їздить із кучером Кузьмою лінійкою, або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї (Тют., Вир, 1964, 32).
КУЧЕР2 див. кучері.
| ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
|---|---|---|
| Називний | кучер | кучері |
| Родовий | кучеря | кучерів |
| Давальний | кучереві, кучерю | кучерям |
| Знахідний | кучер | кучері |
| Орудний | кучерем | кучерями |
| Місцевий | на/у кучері | на/у кучерях |
| Кличний | кучерю | кучері |
| ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
|---|---|---|
| Називний | кучер | кучери |
| Родовий | кучера | кучерів |
| Давальний | кучерові, кучеру | кучерам |
| Знахідний | кучера | кучерів |
| Орудний | кучером | кучерами |
| Місцевий | на/у кучері | на/у кучерах |
| Кличний | кучере | кучери |