НУ¹, виг. 1. Уживається при висловленні заохочення, спонукання до дії (перев. з дієсл. наказ. сп.). - Ну, разом! - закричав, - напрімо! І недовірків сокрушімо (Котл., І, 1952, 254); - Ну, бий! бий! - Олександра присунулась до Насті, аж налізла на неї. Настя стусонула її кулаком (Коцюб., І, 1955, 72); - Заграй, мій малесенький, а оці маленькі послухають. Ну ж, заграй! (Головко, І, 1957, 133); // Уживається при висловленні спонукання до припинення дії. - Що з тобою, дитино? Не плач, перепілочко! .. Ну, не плач же, квіточко! (Коцюб., І, 1955, 18); - Ну, годі вертітись, - у голосі Глушака чути суворість (Довж., І, 1958, 103); // Уживається при висловленні погрози, перестороги. [Деїфоб:] Ну, пам'ятай,.. до тебе ймення зрадниці пристане від нині і до віку (Л. Укр., II, 1951, 284); Треба вдарити, а не зведе руки, страшно. Тоді в гніві тріпнув головою й кулаком грізно посварився: - Ну, ти ж гляди! Знай! (Головко, II, 1957, 134); // Уживається на початку речення, в якому висловлюється подяка, побажання тощо. - Ну, спасибі, брате! - кажу я (Вовчок, І, 1955, 74); - Ну, будьмо! - Літаймо! За тебе, Уралов! За здоров'я твоєї дочки, - підняв склянку Сіробаба (Гончар, Тронка, 1963, 71).

@ Ні тпру ні ну - ні сюди ні туди; ніяк, ні з місця. 2. Уживається при висловленні докору, заклику до стриманості в діях, вчинках. - Та ну, не страши: не боюсь я тебе! - промовив Пилипко (Мирний, IV, 1955, 300); - Та ну, яка ти, Дарко! Хіба ж я кажу, що от я вже маю їхати? (Л. Укр., III, 1952, 641); // Уживається при висловленні сумніву, заперечення, незгоди і т. ін. - А пора збирання винограду? - пригадує Замфір. - Ну, це вже легка, празникова робота (Коцюб., І, 1955, 191); - Ну, - гукнув Бертольд, - то байка! Я візьму співців тих в руки! (Л. Укр., І, 1951, 381); - Ну, то дурне! Хіба не разом вестимуть або пов'язаних... Я - рудого. Тихін - отого, а ти - хто буде там третій (Головко, II, 1957, 161); - Бери [м. Жмеринку] сам, тільки пам'ятай мою умову: якнайменше втрачай людей. Чуєш? - Ну, що ти! (Довж., І, 1958, 178); // Уживається при висловленні захоплення, обурення, здивування, незадоволення, іронії і т. ін. [Килина:] Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! залізо - й те перегризе! (Л. Укр., III, 1952, 261); - Ну, вже й морози! Ще таких сю зиму й не було... (Мирний, II, 1954, 66); - Ну й пройдисвіт, - засміявся підполковник, - захопити один повіт, а думати про всю Україну! (Стельмах, II, 1962, 83); // Уживається при висловленні захоплення в оцінці кого-, чого-небудь, здивування з якогось приводу. - Я знаю дівчину Марусю - Таку - що ну! (Коцюб., І, 1955, 425); - Чи це вже вояків стільки на світі піднялось, що по двоє на коня лізуть? - По двоє на одному коні, ну й ну! - реготав з боку Мефодій Кулик (Гончар, II, 1959, 13); // Уживається при підсумовуванні чого-небудь, прийнятті рішення і т. ін. - Ну, що ж - хай буде поєдинок! (Коцюб., І, 1955, 408); - Ну, що ж. Приходьте. Ми ждемо (Сос., І, 1957, 463).

3. Уживається перед знах. в. особ. займ. 2 і 3 ос. з відтінком присудковості в знач., близькому до слова геть. - Та ну тебе к бісу!.. От, опіяка!.. (Мирний, II, 1954, 180); - Ну тебе, Тимофію, до дідька! - сердиться Мірошниченко (Стельмах, II, 1962, 33); // Уживається для вираження небажаності чого-небудь. - Та ну його, цей обід. Я краще трави тут наїмся (Довж., І, 1958, 431).

НУ², част. 1. пит. Уживається в питальних реченнях як спонукання до відповіді, що супроводжується інтонацією зацікавленості чим-небудь, очікування, нетерпіння, вимоги. - Ну, як тобі, сину? - турбувалася мати (Коцюб., II, 1955, 365); [Люцій:] Прости, Руфіне, маю щось питати. [Руфін:] Ну що там? (Л. Укр., II, 1951, 438); - Ну, хто тепер [полізе на скелю]? - запитав Воронцов, переводячи погляд з бійця на бійця (Гончар, III, 1959, 101); // Уживається при вираженні торжества, зловтіхи. [Любов:] На доказ того, що ви помиляєтесь, я вам скажу, що даю свою хату для вечірки.. Ну, що? вдовольнились? (Л. Укр., II, 1951, 17); Перед спокійними катами я мовчки зв'язаний стою. - Ну, що? Утік? ..Лице прикажчика єхидне переді мною (Сос., II, 1958, 401); // Уживається як відклик на звертання у знач. що таке? я слухаю. - Хомо! - Ну? - Я оце надумала... пішов би ти до пана (Коцюб., І, 1955, 93); - Оксене... - Ну? - У Сергійка чобітки зовсім порвалися (Тют., Вир, 1964, 25); // Уживається перед запитанням, що вимагає уточнення якогось повідомлення. - Ну, а гроші ж принесли? (Вовчок, І, 1955, 76); - Ну, а на хуторах же, що там? - по невеличкій паузі спитав Давид (Головко, II, 1957, 124); - Так. Ну, а якби ти наступав на панів на випадок, коли б я тебе на них послав? - спитав Боженко І хитро примружився (Довж., І, 1958, 199).

2. пит., іноді з спол. та. Уживається при висловленні запитання з відтінком недовіри, здивування у знач., близькому до невже? хіба? - Панич Льольо ставить гуральню. - Та ну? (Коцюб., II, 1955, 34); [Мавка (сміється): ] Ну, як таки, щоб воля - та пропала? (Л. Укр., III, 1952, 197).

3. модальна. Уживається при висловленні підсумку до роздумів з приводу чого-небудь; отже. - Ну, батько нічого собі, - тільки дивиться - не на Чайченка, а через його голову, згори... (Вовчок, І, 1955, 207); - Ну, от. Мужики мають право на землю. Не ми обробляємо землю, а вони (Коцюб., II, 1955, 387); - Ну, рука вже, кат з нею, мені не шкода, - казав Платон Вернигора, сіючи правою (Довж., І, 1958, 390); - Ну, значить, гарні комуністи, раз мій онук пішов до них (Сос., II, 1958, 429); //Уживається в знач. якщо так, якщо ні. [Неофіт-раб:] Ну, то про мене, хай воно й ніколи те царство боже не приходить! (Л. Укр., II, 1951, 235); - Я багато нарвав [ягід], та поїв, а се одну вам привіз. - Ну, молодець. Добре. Спасибі (Мирний, І, 1954, 166); - Мені рідна зброя ніколи не важка. - Овва! Ну, тоді з тебе люди будуть (Гончар, III, 1959, 417); // Уживається для заповнення паузи у мові (при доборі потрібного слова, обдумуванні відповіді і т. ін.). - Сьогодні вночі до мене прийшло натхнення, і я записав його з такою, приміром, ясністю, як пишуться.. ну, закони (Довж., І, 1958, 434); - Який він зараз?.. - Ну, який... Такий маленький, жвавий, білявенький... Даремно бійця не скривдить... Славний такий... (Гончар, III, 1959, 170).

4. підсил. Уживається для надання вислову або окремому слову більшої сили, виразності. - А я нині вранці бачив медівники в пекарні... Ну такі, що ніколи не бачив... (Коцюб., І, 1955, 131); Скоро Жовтень. Милі друзі, гляньте, ну, кого, кого це не п'янить... (Сос., І, 1957, 340); // Уживається перед питанням, яке містить у собі і відповідь. Ну, що за ті 2 години зробиш, зморений, знеохочений (Коцюб., III, 1956, 178); Ну, що вони йому зроблять? На людях не займуть, а підслідити ввечері - теж чорта з два! (Головко, II, 1957, 135); Шопена вальс... Ну хто не грав його І хто не слухав? (Рильський, II, 1960, 21); // Уживається для підсилення протиставного спол. а. - Ну, а ми тим часом, давай закуримо по одній (Гончар, III, 1959, 409).

5. модальна. У поєднанні з інфінітивом указує на енергійний початок дії в минулому; давай. Та й забули [конфедерати] Волю рятувати,.. Та й ну руйнувати (Шевч., І, 1951, 83); Коли це де не взялася пожарна з того і з другого боку улиці і ну з двох труб кропити людей (Мирний, III, 1954, 287); Кричать, повісивши носи - Та ну втікать, немов за ними люті пси Женуться (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 214).

6. модальна. Уживається при висловленні припущення в знач. припустімо. - Вже ж такого розору, вогню та нівечення від сотворіння світу не бачено. Вірно я кажу? - Ну, припустімо, - сказав генерал (Довж., І, 1958, 343); - Кулемет справний? - запитав Сагайда.. - Справний, питаю? - Ну, справний... (Гончар, III, 1959, 142).

7. модальна. Уживається на початку питального речення, в якому висловлюється побоювання з приводу чого-небудь небажаного, якесь незвичайне припущення і т. ін. Раптом стаю. Ну, а як вона взнає, куди я подався? (Коцюб., II, 1955, 267); Ну що, як стюардеса молоденька У літаку.. - це правнучка, скажімо, Того старого Юдки-корчмаря? (Рильський, III, 1961, 299).