нудно
НУДНО. 1. Присл. до нудний. У Федора Іполитовича огидно й нудно защеміло коло серця (Шовк., Людина..,. 1962, 107); Б'є дятел. Старанно, і довго, й нудно б'є (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 151); // у знач. присудк. сл. Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не смію (Шевч., І, 1951, 86); Ясеві було байдуже, чи географія там, чи історія, - сидіти йому було однаково нудно на всіх уроках (Ів., Вел. очі, 1956, 32).
2. у знач. присудк. сл. Про важке, гнітюче почуття, яке переживає хто-небудь. - А що се ти, любий, зажурився? - питав мене Лукаш. - А так чогось нудно! - одкажу йому (Вовчок, IV, 1956, 228); - Згинь, лиха личино! Не дзижчи! Без тебе нудно! - розпалено крикнув Кіндрат (Ковінька, Кутя.., 1960, 25).
3. у знач. присудк. сл. Про стан нудоти. Наїлася Катря тих солодких медяників, - аж тепер їй нудно, як про те згадає (Мирний, IV, 1955, 296).