поліном
ПОЛІНОМ, а, ч. Алгебраїчний вираз, що становить собою алгебраїчну суму декількох одночленів; многочлен. Раціональна функція називається цілою або многочленом (поліномом), якщо при обчисленні її значень не має місця ділення на вираз, що містить у собі незалежні змінні (Курс мат. анал., II, 1956, 11).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поліном | поліноми |
Родовий | полінома | поліномів |
Давальний | поліномові, поліному | поліномам |
Знахідний | поліном | поліноми |
Орудний | поліномом | поліномами |
Місцевий | на/у поліномі | на/у поліномах |
Кличний | поліноме | поліноми |
поліно
ПОЛІНО, а, с. Ціла або розрубана вподовж частина стовбура дерева, що призначається на паливо. Біс його батька знає: у багатого повна піч, та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить (Укр.. присл.., 1963, 24); - Мотре, вставай, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад (Н.-Лев., II, 1956, 282); * Образно. «Поліно маю, шкурою окрите, Дружиною назване; та поліно - Поліном!» - тут безгучно, прикро засміялась [Марія] (Л. Укр., IV, 1954, 117); * У порівн. Він надувся, аж червонів, ставив ноги, наче поліна, і, важно розчепіривши пальці, гугнявив (Коцюб., II, 1955, 376).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поліно | поліна |
Родовий | поліна | полін |
Давальний | поліну | полінам |
Знахідний | поліно | поліна |
Орудний | поліном | полінами |
Місцевий | на/у поліні | на/у полінах |
Кличний | поліно | поліна |