пуп
ПУП, а, ч. Круглий рубець посередині живота, який залишається на місці відпадіння пуповини. - Яка ж я баба? Хіба я вам пупа різала? - сказала зобижена Ярина (Н.-Лев., II, 1956, 58); Малий Никола, з роздертою пазухою аж геть понижче пупа, бігав поміж люди (Март., Тв., 1954, 87); Ми уміємо й гуртом працювати. Недарма у нас кажуть: - Де людей купа, не болить біля пупа! (Головко, II, 1957, 501); Дивляться вечірком люди - трясця тобі в пуп! - Лупатий в німецькому мундирі на шкапині чвалає (Ковінька, Кутя.., 1960, 66); * У порівн. Посинів, як той пуп (Номис, 1864, № 654); Вскочив [Пилипко] у хату, як пуп, синій, зубами цокоче (Мирний, IV, 1955, 288).
@ Вище пупа не скочиш (не підскочиш) див. вище; Пуп землі, ірон., жарт. - про людину, яка вважає себе центром усього, найважливішою серед усіх. [Самопал:] Ти як вийшов у передовики, так тобі.. і замакітрилась голова... Здалось тобі, що ти - пуп землі (Зар., Антеї, 1962, 215); Кричати (голосити, репетувати і т. ін .), як (мов, немов і т. ін. ) на пуп - кричати з усіх сил, дуже голосно. Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування - кричав, як на пуп (Тют., Вир, 1964, 524); Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І, мов на пуп, репетовав [репетував] (Котл., І, 1952, 159).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пуп | пупи |
Родовий | пупа | пупів |
Давальний | пупові, пупу | пупам |
Знахідний | пуп | пупи |
Орудний | пупом | пупами |
Місцевий | на/у пупі | на/у пупах |
Кличний | пупе | пупи |