справник
СПРАВНИК, а, ч. У дореволюційній Росії - начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Н.-Лев., II, 1956, 261); Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (Панч, І, 1956, 62); - Сьогодні ж пошліть до станового чи справника за стражниками (Стельмах, І, 1962, 567).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | справник | справники |
Родовий | справника | справників |
Давальний | справникові, справнику | справникам |
Знахідний | справника | справників |
Орудний | справником | справниками |
Місцевий | на/у справнику, справникові | на/у справниках |
Кличний | справнику | справники |