спричинений
СПРИЧИНЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спричинити. Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Дмит., Наречена, 1959, 139); Хто бачив Київ у руїнах, спричинених цією війною, той не може не милуватись.. величезним будівництвом, яке за останні роки до невпізнання змінило обличчя столиці Радянської України (Рильський, Веч. розмови, 1962, 8); При анеміях, спричинених тривалою інтоксикацією організму (професіональні отруєння), переливання крові сприяє відродженню кровотворних функцій організму і загальному його зміцненню (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 291).
СПРИЧИНЕНИЙ2, а, е, розм. Який має психічний розлад; божевільний. - Пропаде хлопець із нею. Така вже вона - спричинена ніби. Лютує іноді - і не знать з чого, - умовляючи Остапа, говорила Гандзя (Крот., Сини.., 1948, 16).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спричинений | спричинена | спричинене | спричинені |
Родовий | спричиненого | спричиненої | спричиненого | спричинених |
Давальний | спричиненому | спричиненій | спричиненому | спричиненим |
Знахідний | спричинений, спричиненого | спричинену | спричинене | спричинені, спричинених |
Орудний | спричиненим | спричиненою | спричиненим | спричиненими |
Місцевий | на/у спричиненому, спричиненім | на/у спричиненій | на/у спричиненому, спричиненім | на/у спричинених |