твердінь
ТВЕРДІНЬ, і, ж . 1. книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо. Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку, В неба твердінь мідяну (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 57).
2. чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса, товща чогось твердого. * Образно. Склиться над селом Сонячна твердінь. Ластівка крилом Розтинає тінь (Рильський, 1, 1960, 277).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | твердінь | твердіні |
Родовий | твердіні | твердіней |
Давальний | твердіні | твердіням |
Знахідний | твердінь | твердіні |
Орудний | твердінню | твердінями |
Місцевий | на/у твердіні | на/у твердінях |
Кличний | твердіне | твердіні |
твердіння
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | твердіння | твердіння |
Родовий | твердіння | твердінь |
Давальний | твердінню | твердінням |
Знахідний | твердіння | твердіння |
Орудний | твердінням | твердіннями |
Місцевий | на/у твердінні | на/у твердіннях |
Кличний | твердіння | твердіння |