умовляти
УМОВЛЯТИ (ВМОВЛЯТИ), яю, яєш, недок., УМОВИТИ (ВМОВИТИ), влю, виш; мн. умовлять; док., перех . 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. Всі вмовляють [Олесю] та просять: - Не йди за кріпака, не йди! (Вовчок, І, 1955, 23); Треба було довго вмовляти його [Василька], поки він згодився на вмивання та на чесання (Гр., І, 1963, 277); На превелику силу одному знайомому Мирного вдалося узяти рукопис з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (Коцюб., III, 1956, 215); - Віддайте за мене Христину. Олена зітхнула: - Що ж тобі, Левку, відказати? Я з радою душею віддала б свою одиначку за тебе.., але як тепер віддаси? - А ви її умовте і словами, і сльозами. Ви ж рідна мати! (Стельмах, І, 1962, 547).
2. перев. недок. Заспокоювати, утішати словами. Обійма [Тишко] її та все вмовляє: - Не журіться, мамо, не плачте, Семенко вернеться (Вовчок, І, 1955, 34); Як мати не вмовляла його, як не пестила - не змогла упинити (Мирний, І, 1954, 151); - Ну, нічого, у вас багато знайомих, кого-небудь знайдете, - почала я вмовляти її, коли завважила, що вона мене не слухає, а дивиться кудись у глибину вхідної алеї розпаленим поглядом (Л. Укр., III, 1952, 607); - Заспокойся, Доринко, - вмовляв дівчину Андрійко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 316).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовляю | умовляємо |
2 особа | умовляєш | умовляєте |
3 особа | умовляє | умовляють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовлятиму | умовлятимемо |
2 особа | умовлятимеш | умовлятимете |
3 особа | умовлятиме | умовлятимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | умовляв | умовляли |
Жіночий рід | умовляла | |
Середній рід | умовляло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовляймо | |
2 особа | умовляй | умовляйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | умовляючи | |
Минулий час | умовлявши |