безшумний
БЕЗШУМНИЙ, а, е. Який не робить шуму; тихий. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою (Донч., Вибр., 1948, 210); Шестерні, виготовлені з шаруватих пластмас, забезпечують безшумну роботу механізмів (Наука.., 10, 1958, 16); Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м'яке степове повітря (Гончар, Маша.., 1959, 46).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безшумний | безшумна | безшумне | безшумні |
Родовий | безшумного | безшумної | безшумного | безшумних |
Давальний | безшумному | безшумній | безшумному | безшумним |
Знахідний | безшумний, безшумного | безшумну | безшумне | безшумні, безшумних |
Орудний | безшумним | безшумною | безшумним | безшумними |
Місцевий | на/у безшумному, безшумнім | на/у безшумній | на/у безшумному, безшумнім | на/у безшумних |