вкорінений
ВКОРІНЕНИЙ (УКОРІНЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вкоренити. Розмножують суниці вкоріненими розетками, що утворюються на однорічних пагонах - вусах (Сад. і ягідн., 1957, 26); Обов'язок вдячності так був глибоко вкорінений у наших рицарських предків, що й Тугар Вовк не міг від нього виламатися [його обійти] (Фр., VI, 1951, 21).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вкорінений | вкорінена | вкорінене | вкорінені |
Родовий | вкоріненого | вкоріненої | вкоріненого | вкорінених |
Давальний | вкоріненому | вкоріненій | вкоріненому | вкоріненим |
Знахідний | вкорінений, вкоріненого | вкорінену | вкорінене | вкорінені, вкорінених |
Орудний | вкоріненим | вкоріненою | вкоріненим | вкоріненими |
Місцевий | на/у вкоріненому, вкоріненім | на/у вкоріненій | на/у вкоріненому, вкоріненім | на/у вкорінених |