волокти
ВОЛОКТИ, очу, очеш і розм. ВОЛІКТИ, ічу, ічеш; мин. ч. волік, волокла, ло і волікла, ло; недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Стали її будити - не встає; вони її із лави волокти (Барв., Опов.., 1902, 57); І все щось він з того стриху скидав на землю, і волік перед хату (Стеф., І, 1949, 112); Тюбеляєві собаки волокли за собою по снігу вовчі шкури (Трубл., Крила.., 1947, 68); * Образно. Волікла [хвиля] їх [каміння] по дні з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало (Коцюб., І, 1955, 391); // Нести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі. Зовсім повис йому на руки Денис; і Трохим сам утомився, і його волоче (Кв.-Осн., II, 1956, 413); // Ледве пересувати (чоботи тощо). Вбрався Антосьо, взувся й пішов. Чоботи мав здорові, насилу волік за собою (Свидн., Люборацькі, 1955, 96).
@ Ледве (насилу і т. ін. ) ноги волокти - те саме, що Ледве (насилу і т. ін. ) ноги волочити (див. волочити). - Тпррру!.. Іч, почула свою землю та - скоком! - сказав він, здержуючи коняку. - А, не бійсь, у місто ледве ноги волокла (Мирний, III, 1954, 106).
2. розм. Силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою. Троянці волокли з собою Старую бабу, як ягу (Котл., І, 1952, 102); Усі гуртом волочуть тебе під ятку могоричі запивати (Кв.-Осн., II, 1956, 12).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волочу | волочемо |
2 особа | волочеш | волочете |
3 особа | волоче | волочуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волоктиму | волоктимемо |
2 особа | волоктимеш | волоктимете |
3 особа | волоктиме | волоктимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | волік | волокли |
Жіночий рід | волокла | |
Середній рід | волокло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волочімо | |
2 особа | волочи | волочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | волочучи | |
Минулий час | волікши |
волочити
ВОЛОЧИТИ, очу, очиш, недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину - і засипають Без домовини (Шевч., II, 1953, 150); [1-а молодиця:] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (Кроп., І, 1958, 482); Кінь захарапудився, обернув і позадкував, волочачи турчина (Ле, Хмельницький, І, 1957, 194); // Нести на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі; // Ледве пересувати (чоботи тощо). Ноги хоч ще й не грузли глибоко, та налипало на чоботи, і волочив [Давид] їх, як пудові (Головко, II, 1957, 79).
@ Волочити кайдани, заст. - носити на ногах кайдани, відбувати каторгу. Своїх братів, синів свого народу Скликав на конференцію Ілліч. І от зійшлись, тавровані і гнані Царем проклятим, партії сини, Що в Нерчинську вмирали на засланні, В Уржумі волочили кайдани... (Мал., І, 1956, 139); Ледве (насилу і т. ін. ) ноги волочити - іти дуже повільно, з трудом (від старості, утоми і т. ін.). Він довго не признававсь, що він слабий, насилу волочив ноги, а все-таки ходив на роботу (Н.-Лев., II, 1956, 211).
2. розм. Силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою; тягнути. - Нас [жінок] сім літ як по морях волочать (Котл., І, 1952, 102); - Не розумію, Димцю, - мовив він, хмурячи брови, - чого ти волочиш того Гриця з собою (Фр., III, 1950, 265); [П р і с я:] Коли так, другого дня дивлюсь у вікно: волочать мати стару Морозиху до хати (Вас., III, 1960, 162).
Волочити по етапах, заст. - під вартою переводити в'язнів з місця на місце, доставляючи куди-небудь. Випустивши з тюрми, його [І. Франка], слабого, в гарячці, волочать.. по етапах, з тюрми до тюрми (Коцюб., III, 1956, 33).
3. перен., розм. Піддавати судовій тяганині. - Чутка ходила, що Христя задавила хазяйку. Волочили її... (Мирний, III, 1954, 333); - По всіх судах волочать мене (Фр.. VI, 1951, 178).
4. Переміщати, перетягати копиці сіна, соломи з одного місця на інше волоком (мотузком і т. ін.). Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно (Гл., Вибр., 1957, 81).
5. Розпушувати бороною зорану землю до або після сівби. Ой там удівонька Та пшениченьку сіє. Ой, посіявши, Стала волочити (Нар. лірика, 1956, 328); Старий Максим волочив яру пшеницю (Стеф., І, 1949, 203); Данько почав волочити посірілу від сонця ріллю (Цюпа, Три явори, 1958, 34).
6. техн. Виготовляти дріт і т. ін. на волочильні. @ Волочити життя (дні, вік) - вести безрадісне життя, повне горя та невдач. Сумне й недоладне прийшлося січовикові волочити життя на старість... (Мирний, II, 1954, 85).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волочу | волочимо |
2 особа | волочиш | волочите |
3 особа | волочить | волочать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волочитиму | волочитимемо |
2 особа | волочитимеш | волочитимете |
3 особа | волочитиме | волочитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | волочив | волочили |
Жіночий рід | волочила | |
Середній рід | волочило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | волочімо | |
2 особа | волочи | волочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | волочачи | |
Минулий час | волочивши |