гидота
ГИДОТА, и, ж. 1. тільки одн. Те, що викликає огиду. - Звеліть вимести всю цю гидоту, викинути негідне, вимити підлогу та вікна (Моє життя в мист., 1955, 167); Княгиня Ольга побачила бідність Константинополя, гидоту й бруд, які звичайно заводяться у пихатого, але неохайного господаря (Скл., Святослав, 1959, 169); // Поганий, підлий вчинок; підлість, мерзотність. [Калеб:] Ми розумієм так твоє мовчання, що ти нічим не можеш оправдатись, бо тямиш всю гидоту свого вчинку (Л. Укр., III, 1952, 69); - І те знаю, що кожному з вас він може першу-ліпшу гидоту зробити. Такий він тип (Шовк., Починається юність, 1938, 210).
2. перен. Про підлу, мерзенну людину; погань. Гордо встала Оксаночка: - Щоб такій служить гидоті [шляхтячу], Крайте смерть на ешафоті (Мал., Зве-нигора, 1959, 235); Я жандармів тих понищу, від гидот життя очищу (Тич., II, 1957, 24).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гидота | гидоти |
Родовий | гидоти | гидот |
Давальний | гидоті | гидотам |
Знахідний | гидоту | гидоти |
Орудний | гидотою | гидотами |
Місцевий | на/у гидоті | на/у гидотах |
Кличний | гидото | гидоти |