голосіння
ГОЛОСІННЯ, я, с. 1. Дія за знач. голосити1 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? (Л. Укр., І, 1951, 41); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння (Мирний, II, 1954, 300); * У порівн. Голос дзвонів на далекій дзвіниці чувся тепер.., як жалібне голосіння по помершім [померлому] (Фр., IV, 1950, 339).
2. Старовинні народні обрядові пісні (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач. Незаперечна схожість дум з голосінням виявляється не тільки в їх окремих образах, але перш за все в речитативно-імпровізаційній манері виконання (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 45).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | голосіння | голосіння |
Родовий | голосіння | голосінь |
Давальний | голосінню | голосінням |
Знахідний | голосіння | голосіння |
Орудний | голосінням | голосіннями |
Місцевий | на/у голосінні | на/у голосіннях |
Кличний | голосіння | голосіння |