домінуючий
ДОМІНУЮЧИЙ, а, е, книжн. Дієпр. акт. теп. ч. до домінувати. Домінуючою у давньому українському письменстві була так звана книжна мова (Рад. літ-во, 3, 1962, 74); Ідея радянського патріотизму і дружби народів стає домінуючою ідеєю у довоєнній творчості М. Рильського (Рад. літ-во, 1, 1961, 124).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | домінуючий | домінуюча | домінуюче | домінуючі |
Родовий | домінуючого | домінуючої | домінуючого | домінуючих |
Давальний | домінуючому | домінуючій | домінуючому | домінуючим |
Знахідний | домінуючий, домінуючого | домінуючу | домінуюче | домінуючі, домінуючих |
Орудний | домінуючим | домінуючою | домінуючим | домінуючими |
Місцевий | на/у домінуючому, домінуючім | на/у домінуючій | на/у домінуючому, домінуючім | на/у домінуючих |