ДРУЗЯКА, и, ч., розм. 1. Те саме, що друг 1. Приємно знати, що.. ось тут близько тебе є щирий друзяка (Фр., III, 1950, 259); І двірники, й буфетчики, і швачки, і солдати, - вже й не кажу про покриток, селян, тих кріпаків нещасних, - це найперші друзяки у Тараса (Тич., І, 1957, 297); - Не журися, друзяко, - долинув до нього голос курінного отамана Бородатого (Довж., І, 1958, 250).

2. рідко. Лагідна, добра, слухняна, зговірлива людина. Наум Дрот був парень [хлопець] на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка (Кв.-Осн., II, 1956, 24); І дарма, що такий ти приємний, Що друзяка ти з діла і з мови (Фр., X, 1954, 74).