ДІТИ¹, ей, мн. 1. Маленькі дівчатка і хлопчики; протилежне дорослі. Як під сонцем цвітуть квіти, так живуть радянські діти (Укр.. присл.., 1955, 383); Аж гульк - з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 1951, 5); 3 великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121); * У порівн. Радіють, неначе малі діти (Мирний. IV, 1955, 245).

@ Виходити (вийти) з дітей див. виходити.

2. Сини й дочки різного віку. Не хочу я женитися, Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати (Шевч., II, 1953, 148); Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало (Мирний, І, 1954, 71); Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми (Гончар, Таврія.., 1957, 9); * Образно. Може ще раз прокинуться Мої думи-діти (Шевч., І, 1951, 258); // Про малят тварин та пташат. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама.. - А діти? - Горлиця питає, - Чи, може, хто гніздечко зруйнував? (Гл., Вибр., 1957, 183); Як вовчиця, оберігаючи дітей, уся наїжиться, жде тільки одного замаху, щоб разом кинутись на свого ворога: так вона [Галя] - гордо.. дожидала ще хоч одного слова... (Мирний, II, 1954, 295).

3. Майбутнє покоління. - Тут треба подати «прошеніє», та до самого царя. Так і так, написати, обидно нам, кривда, пропадаємо, землі нам треба й дітям нашим!.. (Коцюб., І, 1955, 113); Того, що дав нам Ленін, - що в Жовтні звоювали, - і дітям і онукам на вічний стане час! (Тич., II, 1957, 10).

4. перен. Люди з рисами, особливостями, характерними для якої-небудь епохи, якогось середовища і т. ін. Прийміть у день щасливий цей.. Привіт Шевченкових дітей Міцкевичеві діти! (Рильський, І, 1956, 441); Ми діти миру і свободи, Бо живемо в радянський час (Бойко, Про 17 літ, 1958, 7).

Іти (йти) на діти, заст. - виходити заміж за вдівця з дітьми. А мені - як на чужі діти йти,.. лучче [краще] три літі [роки] боліти... (Барв., Опов.., 1902, 230).

ДІТИ² див. дівати.

ДИТИНА, и, ж. (мн. діти, ей). 1. Маленька дівчинка або маленький хлопчик. Сільська дитина росла серед природи (Коцюб., III, 1955,26); Для дитини світ кінчається За сусіднім частоколом, - Ще Міцкевич це сказав (Рильський, І, 1956, 151); * У порівн. Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина (Шевч., І, 1951, 13); // перен. Про наївну, недосвідчену людину. - Звісно, треба буде Sophie показати світ. Вона така ще несвідома дитина... (Л. Укр., III, 1952, 508); - Не будь же дитиною, Марто. Зрозумій врешті, що ти говориш дурниці (Коцюб., II, 1955, 304).

2. Син або дочка незалежно від їх віку. У вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель (Вовчок, І, 1955, 346); - Навесні ж дожилися, - хліба не стало, та й мусив дитину віддати [в найми] за п'ять пудів жита та чоботята там, хоч старі (Головко, II, 1957, 15); * Образно. Ця яблунька, насправді, вагітна І кожне в неї яблучко - дитина! (Рильський, І, 1956, 325),

@ Брати (взяти, прийняти і т. ін.) за дитину кого - те саме, що усиновляти або удочеряти. Маленькою прийняв старий Филон із своєю покійницею старою сю Мотронку за дитину (Барв., Опов.., 1902, 180).

3. чого, перен. Той або те, що успадкували характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Я кажу про Шевченка як про дитину своєї епохи, як поета-революціонера, який закликав до розправи над українським та російським панством (Тич., III, 1957, 44); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть (Рильський, І, 1956, 354).